ХРЯЩ1, а́, ч. Гнучка й пружна тканина, що з’єднує частини кістяка, а в деяких тварин становить сам кістяк. — Бідна моя жінка за ним [за сином] і сама трохи ніг не відкинула, а воно, сердешне, висохло і викоренилось — одні тільки хрящі зостались (Стор., І, 1957, 214); Настала ротам та зубам робота, хто аж давився та запихався пирогами, хто, мов на жорнах, молов на зубах смачні хрящі смаженої риби (Мирний, III, 1954, 288); Семен трощив курча смажене. І тиша в хаті. Чути лише, як хрущали хрящі (Головко, І, 1957, 144); Михайло побачив’ за столом могутню, ніби вилиту з найякіснішого металу постать білобрисого моряка, з квадратним вилицюватим обличчям, рівним, загостреним донизу носом, трохи приплюснутим до рота, з горбкуватим хрящем посередині (Збан., Сес-пель, 1961, 320).
ХРЯЩ2, а́, ч., геол. Крупний пісок, що утворився з уламків твердих гірських порід. Вузенька стежка, обійшовши гору, Обсунувши понадбережний хрящ, Послалася у глибину прозору Синьо-зеленого старого бору (Мисик, Верховіття, 1963, 67); Хрящ! Так називають будівельники цей грубозернистий, як гречка, пісок з домішкою дрібних вугластих камінців гравію (Багмут, Опов., 1959, 42).
ХРЯЩ3, а́, ч. (Lactarius). Вид грибів роду молочників родини сироїжкових, перев. з увігнуто-розпростертою або лійкоподібною шапкою та підгорнутими або опущеними краями на короткій ніжці, що ростуть у хвойних лісах (здебільшого їстівні). А в лісах, у байраках гриб’я [грибів] — хоч граблями греби! Білі, під-осинники, лисички, опеньки, хрящі, сироїжки… (Рад. Укр., 4.IX 1962, 3); Поширені в наших лісах сироїжки і хрящі-молочники (Веч. Київ, 24.IX 1962, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 161 - 162.