ХУДЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до худи́й1. Недалеко над високим обривним глинищем біля самої прірви стоїть худенька, аж світиться, дівчинка (Крот., Сини.., 1948, 17); Так од світання до пізньої ночі Бігає, носиться білка маленька, Дуже худенька і стомлена дуже (Воронько, Мирний поспокій, 1960, 53); Біжу туди — і на порозі мене опікають дві жаринки Стасевих очей, і дві худенькі ручки притискають до грудей пукалку з бузини (Коцюб., II, 1955, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 166.