ХУДОСО́ЧНИЙ, а, е, розм. Виснажений, змарнілий. Печальний, або нерішучий, або приголомшений гамом, топтався він, крутячи шиєю тонкою і худосочною (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 18); // перен. Кволий, слабий. Справді, великі реалісти епохи Відродження словом і ділом сперечались про художній ідеал з худосочним, аскетичним мистецтвом середньовіччя (Ком. Укр., 2, 1962, 45). ХУДЮ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл. Дуже худий. Їй стало невимовло боляче, жаль.. Михайла — такий він худюсінький (Збан., Сеспель, 1961, 345).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 171.