ХУ́РА, и, ж.
1. Великий віз або сани для перевезення вантажу, людей тощо; підвода. Покидали наші Воловії хури, Манівцями та тернами По домах сипнули (П. Куліш, Вибр., 1969, 338); Роман позичив грошей на хату, ще й обіцяв дати хуру до лісу під матеріал (Коцюб., І, 1955, 124); — А он, на розвореній хурі Віттям тремтить величезна сосна, а на другій ялина Темним киває вершком (Зеров, Вибр., 1966, 354); Вояки зорали поле, сіли на свої хури, заспівали пісень та й поїхали до міста (Чорн., Визвол. земля, 1959, 206); // Віз або сани з поклажею. Я йшов поруч з хурою, тримаючись за перев’язану жгутом тріснуту голоблю (Мур., Бук. повість, 1959, 68); *Образно. Останні хури споряджає [осінь], Зібравши в полі все сповна (Дор., Літа.., 1957, 82); *У порівн. Тачанки підскакували над землею, мов хури демонів (Ю. Янов., II, 1958, 174); // Кількість вантажу, що може поміститися на возі чи санях. — Знаєш що? Наш титар либонь гарний гончар; нехай він одвезе хуру своїх горшків, — і кози будуть ситі, й сіно ціле (Н.-Лев.,III, 1956, 92); Ідучи дорогою, стрів він людей, що везли на дванадцятьох возах хури заліза (Укр.. казки, 1951, 106); У роботі нагрілись. Дві хури дров виросли на санях (Шиян, Вибр., 1947, 71); // перен., розм. Велика кількість чого-небудь. — Чого се Мар’я Іванівна так зажурилася? —..Он яку хуру теребила на собі! — вказала Мар’я на корзину (Мирний, III, 1954, 152); *Образно. І почне баба викладать свою хуру, — тільки зачепи. Вона тобі розкаже, як і кров замовлять (Дії. Чайка, Тв., 1960, 25).
$ Става́ти (ста́ти) під ху́ру; Іти (піти) з хуро́ю, заст.— найматися перевозити вантажі. Селяни почали держати коні і ставали під хуру возить.. сахар з ближчих сахарень (Н.-Лев., II, 1956, 366); — Оце, Насте, я став під хуру в одного купця (Н.-Лев., III, 1956, 271); Більш неділі, як нема їх дома, з батьком пішли з хурою (Кв.-Осн., II, 1956, 396).
2. заст. Валка підвід. Збіглись раз на містку і такі пани, як їх тогді звали, комисари [комісари], і Тихон і постановилися, бо через місток хура йшла, так що возів двадцять (Кв.-Осн., II, 1956, 145).
ХУ́РА, и́, ж., діал. Хуга. Поїхав мій старий,— коли б не змерз, бо надворі хура піднялась (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 173.