ХІДНИЧО́К, чка́, ч. Зменш. до хідни́к. Так іі [хатину] завіяло за ніч, що тільки димар стирчав з-під снігу. Та дядько вже встиг прокопати хідничок, і дівчина легко прошмигнула ним до дверей (Речм., Весн. грози, 1961, 12); Простягла [Марія] хідничок уздовж софки й вийшла в кухню (Тудор, Народження, 1941, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 72.