ЦИБЕНІ́ТИ, ни́ть, недок., розм. Те саме, що цебені́ти. Бреус скочив з коня. Розхристаний, скривавлений, з подертим рукавом сорочки, він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (Добр., Очак. розмир, 1965, 235); В загуслій тиші однотонно цибенів струмочок (Речм., Весн. грози, 1961, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 206.