ЦИГА́НЩИНА, и, ж., розм.
1. Стиль російських романсів та їхнього виконання, створений як наслідування циганських мелодій і циганської манери виконання; // Пісні, романси такого стилю.
2. заст. Те саме, що цига́нство. — Що ти там дров нарубав? Дуже мені приємно одержувати з редакції листи про твою поведінку…— Ніяких я дров не рубав. А що веду боротьбу з циганщиною та бродяжництвом, так це мій обов’язок по службі (Тют., Вир, 191І4, 150).
3. заст. У весільному обряді — ходіння по хатах переодягнутими циганами та ін. і випрохування різних речей; люди, які брали участь у цьому обряді, та подаровані речі. Як прийдуть усі люде до дому молодого, то тоді починається циганщина. Циганщина збирається увечері. Убереться один чоловік у жіночий убір, а другий чоловік убереться у солдатський мундир, а пику умаже сажею, і тоді забирають усі люде мішки і йдуть циганити з музиками.. Нациганять усячини та тоді прийдуть до весільного батька і продадуть кому-небудь свою циганщину, а на ті гроші куплять собі горілки, бо батько весільний циганам не дає горілки (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 210.