ЦО́КАТИ1, аю, аєш, недок., чим, об що, по чому і без додатка.
1. Утворювати своєрідні уривчасті звуки раптовим зіткненням різних твердих предметів або їх поверхонь; клацати. Новенький, біленький, гострий, як бритва, він [ножик] усім удивовижу дався; усі ним не надивляться, не налюбуються. Як гарно складається, аж цока! (Мирний, IV, 1955, 17); За дверима чути швидкі приглушені кроки, цокає ключ і на порозі з’являється мати (Донч., II, 1956, 361); На зброї сонце дико грає, і дико цокають клинки… (Сос., І, 1957, 365); — Ні, ні, нічого не треба,— казала Зоя, п’ючи воду і цокаючи зубами по дзвінкому склу.— Я вже заспокоїлась. Пробачте (Собко, Справа.., 1959, 247); // Вітаючись, ударяти ногою об ногу. Гусари рекомендувались, цокаючи закаблуками, стукаючи ногою об ногу (Н.-Лев., III, 1956, 136); // Стукати чим-небудь по чомусь, видаючи уривчасті звуки. І лиш баба простягне суху долоню з сухими кришками хліба, зозулястенька цокає дзьобом в долоню і пощипує бабу (Коцюб., II, 1955, 273); Проти базару слобідський парк. Там сьогодні, як ніколи, людно. Цокають сокири, джеркотять пилки, глухо шурхають у вправних руках гладенькі рубанки (Шиян, Баланда, 1957, 217); — За колодязем у кузні весело молотки на ковадлі цокати-гукати будуть… (Головко, І, 1957, 257); Він щось запаморочено лазив біля плуга, цокав ключем і чомусь дратувався (Панч, В дорозі, 1959, 229); Кулі цокають навколо, зрізають скрізь людей і риж (Сос., І, 1957, 425).
&́9671; Цо́кати зуба́ми — те саме, що Цокоті́ти зуба́ми (див. зуб). Мар’яна цокала з переляку зубами (Кос., Новели, 1962, 90); Жінка дума: — бісів Клим Загодив. Морока… І дрижить, тремтить в суді. Аж зубами цока (Воскр., Цілком.., 1947, 71); Один за одним низкою проходять діти, заплакані, зігнуті од холоду, цокаючи зубами, показуючи приморожені пучки (Вас., III, 1960, 336); Склянка гарячого кофе зогріла його, і він, нарешті, перестав тремтіти та цокати зубами (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 409); Цо́кати на рахівни́ці — рахувати на рахівниці. Довго [Павло Сидорович] цокав на рахівниці (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 179).
2. Видавати своєрідні уривчасті звуки під час руху, роботи. Ритмічно цокали колеса на стиках, погойдували ресори, скрипів вагон (Дмит., Розлука, 1957, 81); Їхали кавалеристи. Цокали дзвінко копита (Нех., Під.. зорею, 1950, 107); Люди ледве світили очима, повільно рухались, цокали по тротуарах дерев’яними сандаліями (Мик., II, 1957, 319); Цокаючи костурами, Марко пострибав у куток, до вікна (Жур., Звич. турботи, 1960, 133); // Розмірено, ритмічно стукотіти (про годинник, годинниковий механізм тощо). Старий годинник цокав тихесенько (Коб., І, 1956, 193); Монотонно цокає великий мідний маятник стінного годинника (Чаб., Балкан. весна, 1960, 287); В маленькій шухляді цокав хронометр (Трубл., Шхуна.., 1940, 193).
ЦО́КАТИ2, аю, аєш, недок., лінгв. Не розрізняти звуки «ц» і «ч» або змішувати їх при вимові (про ряд російських, перев. північних говірок).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 243.