ЦОКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ЦОКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. чим, об що, по чому і без додатка. Підсил. до цо́кати1. Аж ось чую — шамотить [Параска] босими ногами і стиха цокоче склянкою на блюдці… (Мирний, IV, 1955, 356); Лягла [Ганна Петрівна] в постіль і вкрилася ковдрою. Лице пашить, зуби цокочуть (Бурл., М. Гонта, 1959, 169); Зуби їй цокотіли, мов у пропасниці (Панч, Іду, 1946, 46); Синім полум’ям горіла спиртівка, сестра цокотіла інструментом (Донч., Ю. Васюта, 1950, 167); Професор Фауст неприємно цокотів об брук парасолькою, що мала на кінці залізне вістря (Скл., Помилка, 1933, 110); Алла Михайлівна сиділа почервоніла, шкляна ложечка в її руці дрібно цокотіла об мисочку з мороженим [морозивом] (Л. Укр., III, 1952, 612); Їдять і п’ють, що прагнуть тільки, Аж похилилися кряжі; Дзвенять склянки, шуршать тарілки, І цокотять по них ножі (Стар., Поет. тв., 1958, 121); Чує [Пархім], як у хаті чарки брязчать, миски цокотять (Кв.-Осн., II, 1956, 472); Чути було, як гуде в димарі вітер і дрібно, жалібно цокотять залізні заслонки (Донч., Вибр., 1948, 18); Ще гриміли гармати десь на Дніпрі, ще цокотіли кулемети по фронту (Ле, Мої листи, 1945, 207); — Сиджу над шиттям, машинка цокотить, а я сумую (Томч., Жменяки, 1964, 65); Підводи йшли рівно, клично похитували десятками прапорів, густо цокотали (Епік, Тв., 1958, 350); Автомобілі бігли по мосту, Сміялись люди, цокотіли коні (Рильський, Мости, 1948, 8); Не вдержався і старий, ну й собі по-запорозьки: і викрутасом, і вихилясам, цокотить підківками, вистрибує (Стор., І, 1957, 147); Годинник невблаганно цокотів на стіні (Ю. Янов., II, 1958, 118).
&́9671; Цокота́ти зуба́ми — те саме, що Цокоті́ти зуба́ми (див. зуб). [Молодий:] Та ви й самі цокочете зубами І труситесь од холоду (Сам.. І, 1958, 62); Цокоті́ти зуба́ми див. зуб.
2. Видавати короткі дзвінкі звуки (про птахів, комах і т. ін.). Чи соловейко ж то прилітав до моєї хати? Скільки живу й зазнаю, то на моїй дерезі тільки цвірінькають горобці та цокотять сороки (Н.-Лев., І, 1956, 65); Мовчки лежали руїни, а над ними, в нетрях ожини й малини, весело теленькали синиці й десь недалечка настирливо цокотіла чечітка (Донч., II, 1956, 61); Побачив [Ант] перед собою випалене сонцем поле.., де було надзвичайно тихо, тільки цокотіли й цокотіли коники (Скл., Святослав, 1959, 15); В молоденькій отаві стрибають сірі коники й цокочуть якісь комахи невидимі (Козл., Ю. Крук, 1957, 22).
3. розм. Говорити швидко, не вгаваючи. Молодиці не давали мені обміркуватися гаразд, усе жалували, усе цокотали (Вовчок, VI, 1956, 226); Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дн. Чайка, Тв., 1960, 72); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку, її мова розсипалася щохвилини брязкітками сміху (Тудор, Народження, 1941, 73); // Багато балакати (про язик). Жіночі язики цокотіли, і потроху виявлялося, що той або та бачили Орисю з якимсь паном (Гр., II, 1963, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 244.