ЦОКОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Короткий, уривчастий (про звуки). Часто, настроюючи приймач, чув [Володька] якісь дивні цокотливі звуки. Наче хтось на особливій машинці не то цокотів, не то вищав (Трубл., І, 1955, 223); Почулися чиїсь легкі, цокотливі кроки (Кучер, Прощай.., 1957, 249).
2. Який видає короткі, дзвінкі, уривчасті звуки (про птахів, комах і т. ін.). Одмахнувшись рукою від дотепів осавула, як від цокотливої мухи, він сказав: — Я Демид Півторакожуха, і чхати мені на канцлера, султана та цісаря… (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 81).
3. розм. Схильний цокотати (у 3 знач.); який цокотить (про людину).— Та не я буду, коли не стану трактористкою,— вихопилась з дівочого гурту цокотлива Стефанія, дочка Семена Новака (Цюпа, Назустріч.., 1958, 329); Цікава дівчинка… Жвава, цокотлива (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 245.