ЦС, ЦСС, виг. Уживається як заклик до тиші, мовчання. — Цс…— цикнула жінка на нього,— там Доря (Коцюб., II, 1955, 367); Я почув поруч дитячий голосний шепіт: — Ма, дивись, який страшний цей дядя! У нього зовсім немає очей, тільки окуляри! — Цсс! — насварив хтось дитину (Ю. Янов., II, 1954, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 245.