ЦУРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., кого, чого, рідко що, ким, чим і без додатка. Триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь. — Знаю,— каже [Маруся], — що він мене не кохає; се я давно і добре знаю,— та він мене і не цурається (Вовчок, I, 1955, 236); Не тільки її, а й її матір стару стали цуратися люди (Мирний, II, 1954, 45); — Не зможу прийти, Ничипоре, кланяйся Марії, хай заходить, не цурається (Зар., На.. світі, 1967, 32); Третього ж року щось став [чоловік] сумувати, кинув хазяйство, цурається хати (Щог., Поезії, 1958, 340); Не журися, небого! Чого ти? За красу б тебе всяк поєднав… Та сама ти того все цуралась (Манж., Тв., 1955, 68); *Образно. [Марія:] Наливайте по повній, щоб наша доля нас не цуралась (Корн., II, 1955, 186); // Ухилятися від чого-небудь (яких-небудь дій, справ і т. ін.); гребувати. [Руфін:] Юпітер не цурається з’явитись Серапісом в Єгипті чи Амоном (Л. Укр., II, 1951, 351); А чи міг він цуратися чорної роботи? (Рибак, Час.., 1960, 168); Гозберг нічого не цурався: перекупити й спродати з рук до рук яку худобину, бочонок оселедців, ящик мила чи кілька низок цибулі (Досв., Вибр., 1959, 294); // Не виявляти інтересу до чого-небудь, зневажати що-небудь. — Ой, дядьку, не глузуй! — озвався молодий: Бідне на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається (Укр.. присл.., 1963, 49); Поет живе! Ми слухаєм його: Ми чуєм заповіт його священний — Учитися, кохати край стражденний І не цуратись рідного свого (Сам., І, 1958, 75); — Не дарма я журюсь і слізками вмиваюсь, Не дарма я прісця і сім’ячка цураюсь (Г.-Арт., Байки.., 1958, 79); Ті ж, хто не цурався пекучої рідини, ті не могли спокійно дивитися на горілку з перцем і калганом, на різні наливки та варенухи (Дмит., Наречена, 1959, 200).
&́9671; Цура́тися хлі́ба [й со́лі] див. хліб; Цура́тися хлі́ба-со́лі див. хліб-сіль.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 250.