ЦЮРКОТА́ТИ1, о́че і ЦЮРКОТІ́ТИ, оти́ть, недок., розм. Підсил. до цюри́ти.
ЦЮРКОТА́ТИ2, о́че і ЦЮРКОТІ́ТИ, оти́ть, недок., розм. Те саме, що цвірча́ти. Звідкись чується, як хтось мантачить косу, а ось, десь зовсім близько, хоч і не видно його, цюркоче цвіркун (Іщук, Вербівчани, 1961, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 254.