ЦІКА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. ціка́вляться; недок.
1. Намагатися дізнатися про кого-, що-небудь; виявляти увагу, інтерес до когось, чогось. Старий рибалка охоче відповідав на всі запитання Сахно, що цікавилася його життям-буттям (Смолич, І, 1958, 50); Щодня маючи справу з школярами, вона почала по-справжньому цікавитись педагогікою (Донч., V, 1957, 450); Тимко не дуже цікавився, хто такий Махоткін, що він робить (Тют., Вир, 1964, 342); — Народ цікавиться, як воювали, як проливали кров (Довж., І, 1958, 344); [Слідчий:] Я цікавлюся знати — в кайданах вас тримають? (Лев., Драми.., 1967, 23); // Звертатися до кого-небудь із запитанням; питати. — А він доправди бачив, як ви-те з нами позавчора свині пасли? — цікавилась Дарка (Л. Укр., III, 1952, 634); Приходив сторож і, майструючи цигарку, цікавився: — Що, може, щось украдено? (Тют., Вир, 1964, 27); — Жінку маєш? — цікавився старий, змірявши оком Василя, ніби намагаючись сам вгадати (Томч., Готель.., 1960, 268).
2. ким, розм. Відчувати потяг, прихильність до кого-небудь. Богдан усе ще.. гарний і поважний мужчина і все ще, як мені здається, цікавиться нею (Коб., III, 1956, 146); Їздові довго міркували, чому іноземки так цікавляться їхнім куховаром, пронозуватим і сутулим, як сільський дячок (Гончар, III, 1959, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 227.