ЦІЛКОВИ́ТО, присл. Цілком, повністю. З самого малечку хлопець звик бути в центрі уваги. Побутова обстановка цілковито сприяла цьому. Батьки його жили при школі (Головко, II, 1957, 261); Роботу майже закінчено. Маючи ще годину, я був цілковито забезпечений від помилок (Ю. Янов., II, 1958, 119); Холодна осіння ніч цілковито панувала над околицею (Трубл., І, 1955, 82); Орися відразу затихла, горе.. раптово захололо в ній.. Все вона робила автоматично і була цілковито підкорена чужій волі (Тют., Вир, 1964, 278); // До кінця, зовсім, абсолютно. Дуже часто тиха.. невістка уміє цілковито задобрити воркотливу свекруху (Фр., XVI, 1955, 65); А о. Василь так і не прийшов до себе цілковито. Щось мурмотів незрозуміле і дуже швидко згодився їхати додому, коли Маруся о тім натякнула (Хотк., II, 1966, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 233.