ЦІЛУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. цілува́ти і цілува́тися. — Доброго здоров’я вам, Степане Івановичу! — обізвався знехотя Сухобрус, ледве одповідаючи на його цілування (Н.-Лев., І, 1956, 368); Узяв старий Мафтей деревце доньчине, а мачуха Юркове, почалося цілування перед виходом — це ж молода навік лишає батькову хату! (Хотк., II, 1966, 98); Поль свою вдячність виразив цілуванням її руки (Бурл., М. Гонта, 1959, 174); *Образно. Перший промінь сонця, лизнувши по золоту бань «сорока сороков», зненацька розпалився й сам від того цілування (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 584).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 234.