ЦІНУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. цінува́ти. [Меценат:] Я тут назвав співця справдешнього. Не дуже він славутній, та се вже грекам сором, не співцеві. Я покажу Корінфові, що треба римлянина для цінування хисту, інакше хист лишиться неужитком (Л. Укр., III, 1952, 448); Молодечий запал юних більшовиків, ..їх гаряче поривання теж, коли треба, віддати життя за справу революції, за її чарівне, вимріяне завершення,— були таки дужчі за цінування бойових заслуг старших товаришів (Смолич, Мир.., 1958, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 238.