ЦІПИ́ТИ, плю, пиш; мн. ці́плять; недок. Міцно, щільно стискувати. «..я живий!» Підводився [Микита] на лікті, І ціпив зуби, щоб не застогнать (Шпорта, Запоріжці, 1952, 63).
&́9671; Моро́з ці́пить — тримається великий мороз. Коло Морозовської повіяли теплі вітри, пригріло сонце, почав підтавати сніг, але ночами ще ціпили дошкульні морози (Кучер, Зол. руки, 1948, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 239.