ЧАБАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. —пестл. до чаба́н. Був собі чабанець, та такий, що ще змалку все вівці пас, більш нічого й не знав (Укр.. казки, 1951, 124); І чабанець Данило їде на коні землею свого дитинства. Він став уже чабаном, повним чабаном, правнуком Данила, сином Ригора (Ю. Янов., II, 1958, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 259.