ЧА́ВКАННЯ, я, с. Дія за знач. ча́вкати і звуки, утворювані цією дією. Дорош ступив кілька кроків і почув під ногами смердюче чавкання гною (Тют., Вир, 1964, 110); До куреня доносився глухий людський гомін і томлене чавкання чобіт (Мирний, І, 1954, 349); Левка доводило до сказу ненажерливе чавкання гітлерівця (Цюпа, Назустріч.., 1958, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 260.