ЧАГАРНИ́К, а́, ч., ЧАГАРНИКИ́, і́в, мн. Зарості багаторічних дерев’янистих кущових рослин. Гнат не постеріг, коли дійшов до лісу. Починався чагарник з кущами ліщини, а за ним, мов стіна, стояв густий грабовий ліс (Коцюб., І, 1955, 35); По дну міжгір’я, між тисячотонними камінними надовбнями, крізь колючий чагарник продиралися бійці (Гончар, III, 1959, 104); Через березняк та ялиновий чагарник тихою ступою чвалала руда конячка (Довж., І, 1958, 463); Вся гора понад Дніпром вкрита була високим лісом і густими чагарниками (Стор., І, 1957, 238); В яру ще гойдався вранішній туман, ховаючись від сонця серед густих чагарників (Кучер, Трудна любов, 1960, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 262.