ЧАКЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. заст. Займатися чаклунством (у 1 знач.). Не встиг дід нічого сказати.., як один старий циган уже став чаклувати. Як дмухне люлькою, як сипоне іскрами, так уже й вікон не стало видно, і полум’я аж танцює в хаті (Тют., Вир, 1964, 15); Чаклувала баба.. Старечими губами промовляла якісь слова незрозумілі (Шиян, Баланда, 1957, 177); // Навертати біду, лихо, хворобу на людей, мор на тварин. Перейшла [Домаха] жити у пустку, що на леваді, над болотом, та й стала чаклувати та людям капості робити (Кв.-Осн., II, 1956, 177); Розказували, як Параскіца серед білого дня чаклувала коло криниці (Коцюб., І, 1955, 273).
2. над ким-чим, біля кого-чого і без додатка, перен., розм. Зосереджено виконувати якусь дію, що своєю таємничістю або незрозумілістю нагадує чаклунство (у 1 знач.). Власноручно варити кашу вожак чабанський береться лише в особливих випадках, але коли вже він почне, то чаклуватиме біля неї, нікого не підпускаючи (Гончар, Тронка, 1963, 60); У них шипіло й шкварчало на кухні з ранку й до вечора. Баба Надя чаклувала над сковородами й каструлями (Загреб., День.., 1964, 282); Поперемінно згинаючись і випростуючись, щось чаклують молотами над ковадлом дві чорні, мов відлиті, постаті ковалів (Стельмах, І, 1962, 111); Ганна кинулася до ліжка, але гетьман вже не бачив ні Ганни, ні Капусти, і знову над ним чаклували лікарі, силоміць вливали у рот якесь питво (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 592); Невеличка на зріст, середнього віку худорлява жінка в оточенні співробітниць у таких же білосніжних халатах чаклує над пробірками, колбами, склянками (Веч. Київ, 8.III 1969, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 265.