ЧАПІ́ТИ, пі́ю, пі́єш і плю́, пи́ш, недок., діал.
1. Непорушно сидіти, стояти на одному місці. Цілими днями, від ранньої весни аж поки не настануть осінні холоди, він чапить було над своєю дучкою та водить своїм обмащеним квачем по поверхні брудної води, якою вона заповнена (Фр., VIII, 1952, 351); Трактори, машини, комбайни, намотавши на колеса десятки тонн густої, як смола, багнюки, забризкані, чорні, мокрі, чапіли по степу, провонюючи повітря бензиновим смородом (Тют., Вир, 1964, 459).
2. Стояти, вичікуючи зручний момент для нападу; чатувати. *Образно. [Предслава:] Князь спить, не знає, що довкола нього Чатує зрада, що, мов дикий звір, Чапить уже, щоб скочити з криївки (Фр., IX, 1952, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 267.