ЧАРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Пити вино, спиртні напої; бенкетувати. Люде чаркували, плакали, обнімались (Сл. Гр.); Діди чаркували і завзято билися в підкидного (Чаб., Тече вода.., 1961, 167); — Як це так? — перепитує Улас.— То чаркує із людьми, то одірвався від мас! (Горд., II, 1959, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 272.