ЧАСОСЛО́В, а, ч., церк. Богослужбова книга з текстами релігійних пісень та молитов, призначених для щоденних церковних відправ (у давнину правила за читанку при навчанні грамоти). [Левенець:] Пустіть мене, панове! Я часослова колись… я в дяка вчився. [Дехто:] Пустіть, пустіть! Ось учений (Стар., Вибр., 1959, 476); — А нам досить і тієї науки, яка була при Ярославі Мудрому: церковна азбука, часослов і псалтир (Стельмах, І, 1962, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 277.