ЧА́ЄЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ча́йка1. Геть понад морем, над хвилями синіми В’ються, не спиняться чаєчки білії (Л. Укр., І, 1951, 151); Десь пісня вирвалась в політ про чаєчку, оту, що в’ється над озером (Гонч., Вибр., 1959, 344); — Потерпи,— каже [батько], — моя чаєчко біла, побідуй доки зможеш. Не винен я, що вже знаю, де нам правди шукати, й не каюсь, що полюбив революцію (Козл., Сонце.., 1957, 15); *У порівн. Десь із глибини золотих плантацій [соняшників] білою чаєчкою виринула чиясь косинка… (Гончар, І, 1954, 458).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 264.