ЧВА́КАННЯ, я, с. Дія за знач. чва́кати і звуки, утворювані цією дією. Серед будь-якого безладного гамору і клекоту відрізнить він рипіння коліс і чвакання кінських копит по болотяному шляху (Рибак, Помилка.., 1956, 14); Коли ледве чутне хлипання стало виразним і перетворилося на голосне чвакання смоків, Курбала спинився (Досв., Вибр., 1959, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 286.