ЧВА́НИТИСЯ, нюся, нишся, недок. Виявляти пиху; гордитися своєю перевагою в чомусь, вихвалятися ким-, чим-небудь. [Виборний:] Панночки дуже чваняться собою і вередують женихами: той не гарний, той не багатий (Котл., II, 1953, 20); Було, шляхта, знай, чваниться, День і ніч гуляє (Шевч., І, 1963, 79); — В батьків та матерів є звичай чванитись своїми дочками та синами (Н.-Лев., IV, 1956, 338); Зимою в ріжнатих, весною в тачанці По селах літає і чваниться Струк (Перв., II, 1958, 350); *Образно. На тих галявинах тільки шипшина сміється червоними губами та глід чваниться разками коралів (Донч., IV, 1957, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 286.