Слово "чий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЧИЙ1, чия́, чиє́, займ.

1. пит. Означає питання про належність кого-, чого-небудь комусь; кому належить? Схотілося йому понад Дніпром лукою пройтися, він і пішов,— і бачить — хатка, і подумав: чия се хатка тут стоїть? (Вовчок, І, 1955, 319); Одвага наша — меч, политий кров’ю, Бряжчить у піхвах, ржа його взяла. Чия рука, порушена любов’ю, Той меч із піхви видобуть здола? (Л. Укр., І, 1951, 114); — Хлопці!.. Братіки! Браточки! — Чернишеві зробилося страшно. Хто так може кричати? Чий, чий це голос? (Гончар, III, 1959, 50); // Означає питання про походження кого-небудь, про родинну належність; з якої сім’ї, з якого роду? — Звідки ти? чия ти? — Я сирота, — одказала Галя (Вовчок, І, 1955, 325); — Ти що, троянівський? — Умгу. — А чий же будеш? — Вихорів. —Чи не Улянин син? — Він самий (Тют., Вир, 1964, 183).

2. відносний. Уживається як сполучникове слово: а) на початку означального підрядного речення. Синіє степ один… Гірлянди зір і гони… Співають чабани, і пахне чебрецем. І юний ватажок, чий зір такий безсонний, неначе умочив в огонь своє лице… (Сос., I, 1957, 279); б) на початку підметового підрядного речення. І прийде той, чий образ я носила З піснями вкупі в серденьку свому (Л. Укр., І, 1951, 137); в) на початку додаткового підрядного речення. Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти (Шевч., І, 1951, 58); — Ізольдо Злотокоса, бог розсудить, чий був Трістан, чи твій, чи, може, мій (Л. Укр., І, 1951, 415); Пан Адам говорить спокійно, густо й глибоко… Вже тепер знаю, чия то справа (Коцюб., II, 1955, 258).

3. неознач., розм. Те саме, що чий-не́будь. Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє хоч би на хвилину,— І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм (Л. Укр., І, 1951, 11).

ЧИЙ2, чи́ю, ч., бот. (Achnatherum L.). Висока степова злакова рослина, що нагадує ковилу. Довге коріння чию підтягується до прісної води, і рослини добре ростуть серед піску і пекучого сонця (Веч. Київ, 30.Х 1968, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 322.