ЧИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, перех. і неперех., розм. Однокр. до чи́кати. Роман не зоглядівся, як Соломія чикнула ножицями, одтяла йому.. бурці з одного боку, а потім одшматувала клапоть русявої бороди (Н.-Лев., VI, 1966, 393); — Дозволь чикнути собі на пам’ять оцей гарненький локон… (Гончар, II, 1959, 93); — Піймаємо ту птаху в садку та й …— промовила цариця і чикнула себе пальцем по шиї (Н.-Лев., IV, 1956, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 322.