ЧИНА́Р, а, ч. Те саме, що чина́ра. Віктор Комашко перший прийшов на сквер і сів на лавці в тіні густого чинара (Н.-Лев., V, 1966, 145); У холодку, поміж горбами, таївся монастир святий, оточений тополь рядами, що з ними ріс чинар густий (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 325.