ЧИНИ́ТИ1, ню́, ниш, недок., перех. і неперех.
1. Робити що-небудь, займатися чим-небудь, здійснювати щось. Балабуха замовк. Він тепер мовчав і чинив усе, що загадувала йому жінка (Н.-Лев., III, 1956, 216); Чинили [бурсаки], що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння (Вас., І, 1959, 239); Засліплений жадобою помсти всьому світові за кривди, завдані йому з самого дитинства, Ярема чинив помилку за помилкою (Загреб., Шепіт, 1966, 53); Хтось сказав, що кілометрів за п’ять десь у сусідньому селі гайдамацький загін чинить екзекуційну розправу (Кол., На фронті.., 1959, 66); [Сергєєв:] Я дам радіограму партизанським загонам: на шляхах відступу Манштейна чинити диверсії, гальмувати просування (Дмит., Драм. тв., 1958, 173); // Виконувати який-небудь обряд. Отець Іван уже дуже старий і темний років із дев’ять, а служби божої не кидає. Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі одправу,— і заборонив (Вовчок, І, 1955, 9); Карач-мурза опустився навколішки, затулив обличчя руками і став чинити намаз (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 189); // Поводитися певним чином; поступати згідно з якими-небудь принципами, правилами, настановами і т. ін. Ет, Гафізе! молодість і радість Ти люби, неначе квіти. Це для тебе щирая порада… Та чи схочеш так чинити? (Крим., Вибр., 1965, 283); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема. Ще й по тому журив: — Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (Головко, II, 1957, 216); У всьому він чинить так, як велить йому його совість і власне сумління (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3); Тоді він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (Загреб., Шепіт, 1966, 224); // Спричиняти щось своєю поведінкою, завдавати кому-небудь чогось (перев. неприємного). — Скажи мені, ти шкодлива сило натури, нащо ти чиниш людям таке лихо? — спитала Зірниця у Громовика (Н.-Лев., IV, 1956, 8); Її батько, якого вона любила за добрість та жалувала за кривди, які чинила йому Маріцца, наказав їй не ходити на виноградник (Коцюб., І, 1955, 269); — Треба Гната прикрутити так, щоб він визнав свої помилки і припинив чинити неподобства! (Тют., Вир, 1964, 162); [Геннадій:] Лесю! Спинися! Ти чиниш наклеп на мене… (Сміл., Черв. троянда, 1955, 84); — Отака вдячність! Ти про нього піклуйся, ти годуй його, ти вболівай за ним, а він, грубіян отакий, буде тобі різні капості чинити! (Собко, Скеля.., 1961, 21); // Бути джерелом чого-небудь, породжувати щось. І знов жага на світі жити, Чинить добро, людей любити Й віддать душі надбитий хист Країні рідній на користь… (Стар., Вибр., 1959, 27).
◊ Ка́їнове ді́ло чини́ти див. ді́ло; Кри́вду чини́ти див. кри́вда; Пере́люб чини́ти див. пере́люб; Сла́ву чини́ти див. сла́ва; Чини́ти во́лю чию — робити все за бажанням, уподобанням і т. ін. кого-небудь іншого. — У мою хату вступив — мою й волю чини,— промовив він, відходячи (Мирний, І, 1954, 161); Збройних лицарів багато Дух святий собі обрав,— Щоб його чинили волю, Душу їм одважну дав (Л. Укр., IV, 1954, 125); Чини́ти знева́гу див. знева́га; Чини́ти о́пір див. о́пір; Чини́ти па́кость (па́кість) див. па́кость; Чини́ти про́ти вла́сного (сво́го) сумлі́ння див. сумлі́ння; Чини́ти про́ти вла́сної (своє́ї) со́вісті див. со́вість; Чини́ти свою́ во́лю — робити що-небудь, проводити щось на свій розсуд. — А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24); Чини́ти слі́дство див. слі́дство; Чини́ти суд — судити. Вони [старійшини] першими виходили на вали, коли на Дніпрі чи в степу з’являвся ворог, водили людей на рать, .. чинили суд (Скл., Святослав, 1959, 12); Люди самі чинили суд над паном Ханенком (Кучер, Пов. і опов., 1949, 6).
◊ Чини́ти суд і розпра́ву див. розпра́ва1.
2. розм. Те саме, що учиня́ти 4.
3. діал. Приводити, народжувати; відкладати яйця. Почав [Юра] розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились, щоб кожна ягничка чинила по двоє… (Коцюб., II, 1955, 338); Гадина чинить уперед яйце, а потім виводить гаденята (Сл. Гр.).
ЧИНИ́ТИ2, ню́, ниш, недок., перех., що. Обробляти шкури тварин, вимочуючи їх у спеціальному хімічному розчині, в настої кори або деревини дуба, верби тощо. — Накупив [Яків] струменту, збудував завод. Нагилив шкур, помочив їх, ото вже чинити (Мирний, І, 1954, 222); — Отак він і зачастив у родину чинбаря, з часом привик до поганого духу та навчився чинити волові, кінські і козлячі шкури (Стельмах, II, 1962, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 325 - 326.