ЧИНИ́ТИСЯ, ню́ся, нишся, недок.
1. Відбуватися, робитися, діятися. Вона бачила, що чиниться щось нечуване, і перш од усього злякалась (Н.-Лев., I, 1956, 454); Двері рипнули і в хату увійшов тихо Микита. — І де хоч ти там тиняєшся? — зразу повернулась до його Настя,— не бачиш, що тут таке чиниться? (Вас., І, 1959, 288); Великий подвиг чиниться зараз на просторах нашої країни (Смолич, Після війни, 1947, 104).
2. діал. Робити вигляд, прикидатися. — Ей, діду! Не чинися глухим, коли тобі не позаступало! (Фр., І, 1955, 374); Стара їмость входила пару разів, тихо, тихесенько прочиняючи двері. Маруся прикривала тоді очі й чинилася сплячою (Хотк., II, 1966, 132).
3. Пас. до чини́ти1. Здається — чиниться над ним якась тяжка операція, після якої він стане звіриною (Вас., II, 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 326.