ЧИ́РКАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Те саме, що черка́ти1. Поклавши ногу на ногу, пан тільки те й робив, що чиркав сірником і затягувався пахучою цигаркою з товстим і довгим мундштуком (Добр., Ол. солдатики, 1961, 7); Чиркало об ручицю колесо (Мушк., Серце.., 1962, 7); Він механічно чиркав олівцем, і на аркуші все яскравіше і яскравіше вимальовувався профіль найдорожчої в світі людини (Збан., Сеспель, 1961, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 328.