ЧИСТІ́СІНЬКО, розм.
1. Присл. до чисті́сінький. В кімнатах було чистісінько, як у дзеркалі (Мак., Вибр., 1954, 126); // Абсолютно, цілком. Тут я все чистісінько й розповів Марусі: як вирішив стати відмінником і як учу уроки (Донч., V, 1957, 179).
2. Уживається для підкреслення схожості предмета, особи і т. ін. з іншими предметами, особами і т. ін. — Бодай ця мавпа була хоч з фасаду гарна, а то чистісінько чорногуз: ніжки, немов ті дві тички, сама як з хреста знята (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 433); Ось до трибуни швидкою ходою пішов високий юнак. ..Петру аж підвівся — тьху ти, химера, та це ж Митря, син Анкулії! Він, чистісінько він (Чаб., Балкан. весна, 1960, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 334.