ЧМО́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех. Видавати губами звуки, що нагадують смоктання, цмокання. Він смачно чмокав губами, ковтав жадібно слину (Збан., Єдина, 1959, 151); Схилившись над дитиною, Орися плакала, а воно, заплющившись, чмокало Тимковими губами, шукало соска (Тют., Вир, 1964, 524); *Образно. Трясовина дихала, чмокала жадібними липкими губами (Донч., II, 1956, 26); // Промовляти з прицмокуванням. Панас Кандзюба смачно чмока губами: — Озуть би тебе у постоли… (Коцюб., II, 1955, 60).
2. перех. Голосно цілувати. Грубо обнімав [Мухтаров] одною рукою за стан і чмокав товстими м’якими губами в спритно підставлену щоку дружини (Ле, Міжгір’я, 1953, 50); Тоня підхоплює рюкзак, вправно накидає на спину, на бігу чмокає Ліну в щоку і, посварившись кийком на собаку, зникає у хвіртці (Гончар, Тронка, 1963, 169).
3. неперех. Те саме, що ча́вкати 1. Прийшла весна, і відтала земля стигло чмокала під ногами (Собко, Любов, 1935, 33); Кулі зривають листя і кору з дерев, чмокають в болоті, але не зачіпають Дмитра (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 514).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 346.