ЧОЛОВІ́ЧИНА1, и, ч„ розм. Те саме, що чолові́к. Чоловічина він непоказний собою — скидається весь на велику мурашку, поперев’язувану горбками (Козл., Ю. Крук, 1957, 107); Дідові подобалось, як жінка схарактеризувала його ворога. — Поганий чоловічина, нема де правди діти,— сказав дід (Гжицький, У світ.., 1960, 107); — От чоловічина… Для своєї наживи готовий у вогонь і воду, а для загального добра і пальцем не ворухне… (Кучер, Трудна любов, 1960, 557).
ЧОЛОВІ́ЧИНА2, и, ж., розм. М’ясо людини.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 350.