ЧОРНОБОРО́ДИЙ, а, е. Який має чорну бороду, з чорною бородою. На подвір’ї я побачив самого лісника — чорнобородого, похмурого красеня (Вас., II, 1959, 325); Чорнобородий коваль Кузьма клепав лемеші, наральники (Горд., II, 1959, 86); // у знач. ім. чорноборо́дий, дого, ч. Чоловік з чорною бородою. — Що продаєш чи купуєш? — питав чорнобородий (Донч., VI, 1957, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 356.