ЧОРНО́ЗЕМ, у, ч. Родючий чорний грунт, багатий на перегній, що утворився переважно в степових і лісостепових районах. На території України виділяються такі найголовніші типи грунтів: дерново-підзолисті, дернові, сірі лісові, чорноземи, каштанові, болотні, бурі лісові (Колг. енц.. І, 1956, 567); З-під гіллястих кущів дихає на неї тепле повітря, насичене пахощами чорнозему (Коцюб., І, 1955, 247); Ниви всипані густісінько вапняними камінчиками, а пісок з грубим додатком глини робив враження чорнозему (Март., Тв., 1954, 257); Опале мокре листя прилипає до чобіт разом з чорноземом (Шиян, Переможці, 1950, 174); // Поле, площа з таким грунтом. Нарешті, заздалегідь узнавши всі ціни і на чорнозем, і на суглинок, і на супісок, вона твердо вирішила продати дві півдесятини (Стельмах, II, 1962, 234); До шелюгів дорога була добра, піщана. І шелюгами. А потім пішли чорнозем та солонці (Головко, II, 1957, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 358.