ЧОРНОРО́Б, а, ч. Некваліфікований робітник, який виконує перев. фізично важку, брудну роботу. Селяни, що розорилися, змушені були найматися на роботу в поміщицькі економії, на бурякові плантації, в куркульські господарства, йшли в міста, на фабрики, ставали чорноробами (Іст. УРСР, І, 1953, 493); Доменщики й слюсарі, мартенщики й склодуви, шахтарі й вальцювальники, рудокопи й чорнороби,— усі йшли за їхнім Чубенком, за мовчазним сталеваром Чубенком, командиром червоного полку (Ю. Янов., І, 1954, 283); // перен. Той, хто виконує чорнову, копітку роботу, яка потребує багато сил, витривалості й терпіння. Небезпека могла вродитися тільки з флангів, десь зліва або справа. Туди танкісти, звичайно, не мали змоги завертати, залишаючи ці простори фронтовим чорноробам — піхоті (Гончар, III, 1959, 434); Крім високих обов’язків, критик повинен, звичайно, виконувати й обов’язки "чорнороба" (Літ. Укр., 17.I 1969, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 360.