ЧОРТМА́, рідко ЧОРТМА́Є, присудк. сл., розм. Нема, немає. Ні з чим зостався мій Хома. —Води нема й курей чортма (Гл., Вибр., 1951, 14); Їй дозволили створити хор, а хору чортма (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 287); Тремтять хлопчаки — і Чупара між ними — Чобіт йому треба, і шапки чортма (Перв., II, 1958, 349); Поневолі пан у жупані, бо кожуха чортмає (Номис, 1864, № 9794).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 365.