Слово "чуб" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЧУБ, а, ч.

1. Волосся на голові у людини (перев. у чоловіка). Цигуля ступив і спинився біля вчителевих дверей. Скинув шапку й обтрусив сніг з неї, далі статечно долонею пригладив чуба, втер вуса й постукав у двері (Головко, II, 1957, 299); Молодший лейтенант.. опинився на самім гребені. Сорочка його залопотіла на вітрі, чуб розвіявся, і яскраве червоне сонце несподівано осяяло всю його постать (Гончар, III, 1959, 101); // Довге пасмо волосся на голеній голові, що звисає над лобом; оселедець.

◊ Бра́тися за чуби́ див. бра́тися; Грі́ти чуби́ (чу́ба) див. грі́ти; Де́рти (дра́ти) за чу́ба див. де́рти; Де́рти (дра́ти) за чуби́ оди́н о́дного (дру́гого) — битися. Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей, як вони.. дуже міцно почнуть дерти один одного за чуби та нароблять галасу (Коцюб., І, 1955, 438); Дохо́дить до чу́ба — починається бійка; Забри́ти чу́ба див. забрива́ти; За чу́ба витяга́ти (ви́тягнути) кого — силою, силоміць виводити, прогонити кого-небудь звідкись. Так глипнула [молодиця].. на чоловіка, що він аж зіщулився, бо — всі знали — рука в Корніїхи важка і не раз вона витягала господаря за чуба з чайної на Центральній (Гончар, Тронка, 1963, 14); Зашкребти́ (заскребти́) у чу́бі див. зашкребти́; Мі́рятися чуба́ми з ким — встрявати в бійку з ким-небудь, битися; Нагрі́ти чу́ба (чуби́) див. нагріва́ти; Надира́ти (наде́рти, надра́ти) чу́ба див. надира́ти; Нам’я́ти чу́ба див. намина́ти; Обірва́ти чу́ба див. обрива́ти1; Рва́ти чуб [на голові́, на собі́] див. рва́ти; Чуби́ тріща́ть див. тріща́ти; Чуб полі́з уго́ру (догори́) див. полі́зти; Чуб [на голові́, догори́, вго́ру] підніма́ється (підійма́ється) див. підніма́тися.

2. Жмут шерсті або пір’я на голові деяких тварин. — А ми хіба порожні? Он, бач, пана везу! — Ну, то й вези його з богом! — глухо одмовив чоловік і почав на шкапійчині чуба поправляти (Мирний, IV, 1955, 311).

3. Суцвіття трав’янистих рослин; волоть, китиця. Комиш шумів.. Жовтий, гладкий, високий, — він глузував із неї, помахуючи над її головою рудим чубом (Коцюб., І, 1955, 362).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 371.