ЧУДА́К, а́, ч. Те саме, що дива́к. — Скільки нервів поскубли, скільки крові попсували мені любі мої землячки! Ще до всього дурнем зробили, чудаком ославили… (Вас., І, 1959, 379); — Чудак ти, їй-богу: гармонію ж купимо!.. (Кос., Новели, 1962, 177); Я вирячив очі й спантеличено розтулив рота.. Таких чудаків мені ще не доводилося бачити (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 373.