ЧУДОДІ́ЙНИЙ, а, е.
1. заст. Який робить, творить чудеса (у 1, 2 знач.). Хе-хе!.. А про діда Хо й забули? Не пам’ятаєте, яку чудодійну силу має його борода? (Коцюб., І, 1955, 170); Глухомань віків, забобони пращурів дзвенять в словах дівчинки, яка свято вірить і в іорданську воду, і в чудодійне зілля (Стельмах, II, 1962, 79).
2. розм. Який відбувається, діє невідомо, незрозуміло як, дивним чином, з небаченою швидкістю і т. ін.; // Незвичайний, подібний до чуда дією, силою впливу і т. ін. Він забув свою втому, свої безсонні ночі й працював, як після чудодійного сну й ванни (Довж., І, 1958, 321); Тямлю: на "Гучок" ми ходили чудодійну воду пити (У. Кравч., Вибр., 1958, 382); Чудодійний промінь [лазера] застосовують для випалювання катаракти (Наука.., 12, 1965, 39); Властива музиці справді чудодійна сила ідейно-емоційного впливу визначає її важливу роль в житті народу, у вихованні високих естетичних смаків (Ком. Укр., 7, 1961, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 376.