ЧУ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм. Те саме, що чуки́кати. З Опанасом їй було скрізь весело: співав і чукав її на колінах, і обидва реготались (Григ., Вибр., 1959, 153); Доки в закапелку господиня поралася біля вечері.., а Олексій Федотович чукав на руках малого Олеся, Мусій роздивлявся кімнату (Речм., Весн. грози, 1961, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 381.