ЧУКИ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм. Забавляючи, підкидати на руках, ногах дитину і промовляти при цьому слово "чук-чуки"; гуцати. — А що ж се Хведора досі немає?— спитала баба, усаджуючись біля Христі, котра чукикала на колінах Петруся (Мирний, III, 1954, 324); Оксана з колиски взяла Маркуся, закутала в грубі полотняні пелюшки і чукикала на руках (Чорн., Потік.., 1956, 252); Вона висмикнула дитину з рук Шмалька й почала її чукикати з тою легкістю і вправністю, з якою можуть це робити тільки жінки (Добр., Очак. розмир, 1965, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 381.