Слово "чулий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЧУ́ЛИЙ, а, е.

1. рідко. Здатний швидко й легко сприймати що-небудь за допомогою органів чуття; чутливий. Щодень, то неборак, знай, молиться все богу, Щоб швидше дівчину побачити небогу, І чулих воликів, знай, хльоста батогом, Поки опиниться перед своїм двором (Г.-Арт., Байки.., 1958, 46); — Метеор!Кінь повів ухом, почувши своє ім’я. — Бачите, який він чулий! (Ю. Янов., II, 1958, 135); Вночі чуле вухо і пильний зір прикордонника ловили приглушені шуми моторів, загадковий рух якихось невиразних тіней (Збан., Між.. людьми, 1955, 11).

2. Який легко проймається якими-небудь враженнями, переживаннями, дуже вразливий. Ходив [я] дивитись на воду за острог. Відтіля йдемо, сидить щось нагорі. Ближче підходимо — Дуняшка.. Я не знаю, чого я такий чулий став тоді: у мене трохи сльози не потекли (Мирний, V, 1955, 326); Дами охали та пищали, кривлячи уста та виставляючи напоказ, які-то вони чулі та м’якого серця (Фр., V, 1951, 264); — Вітю, коли ти перестанеш бути сентиментальним?.. —Ні, я просто чулий (Донч., V, 1957, 476); Старий випростовується, погляд його розбентежений, він помітно навіть схвильований: чабан здавна чулий до неї, до цієї одвічної краси степу (Гончар, Тронка, 1963, 60); *Образно. Горе і щастя, гріхи й каяття З чулої скрипки лунало (Дн. Чайка, Тв., 1960, 270); // Сповнений жалю, туги і т. ін. (про музику, поезію тощо). З середини тої громадки лунала Журливая, чула музика (Л. Укр., І, 1951, 345); Його голову давно вже морочила думка бачити коли-небудь свою оперу, скомпоновану на голоси рідних пісень-таких чулих та глибоких (Мирний, III, 1954, 201).

3. Здатний пройматися чиїми-небудь переживаннями, горем і т. ін.; чуйний. Буває так зажуриться, Що й люлечка не куриться, В очах сльозина заблищить І чуле серце заболить (Гл., Вибр., 1951, 207); [Семен:] Хто зазнав на своїм віку горя, у того серце чуле й до чужого горя… (Кроп., І, 1958, 113); Люблю тебе за всі твої пориви, за душу, чулу до страждань чужих (Сос., Солов. далі, 1957, 126); Вона ще не зовсім видужала після важких пологів, і її змарнілі, схудлі риси яскравіше відбивали її вразливу, чулу вдачу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 17); // Сповнений співчуття, ласки. Згадав я дні веселих мрій, Дні молоді, давно минулі, Коли в голівоньці моїй Думки будили вони чулі (Манж., Тв., 1955, 134); [Домаха:] Тату, не завдавайте жалю чулими речами, не виціджуйте сліз з очей моїх (Кроп., II, 1958, 176); [Настя:] Нема в його листах ні одного чулого, дружнього слова, хоч би на сміх сказаного… (Л. Укр., III, 1952, 584).

4. рідко. Те саме, що чутли́вий 5. На мить завмерли апарати чулі, Мов простір зник, Немов спинився час (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 381.