ЧУМА́ЦТВО, а, с.
1. Збірн. до чума́к 1; чумаки. Поки каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив, що чував і що видав (Кв.-Осн., II, 1956, 229); Ревнули сірі воли, до гробу йдучи за своїм господарем, рушило й чумацтво за возом — останню послугу дати вірному товаришу… (Коцюб., І, 1955, 182).
2. Чумацький промисел; чумакування. Нас було три брати; я — найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво (Вовчок, І, 1955, 37); Братові було вже вісімнадцять років, як він умер, з Криму йдучи. І з того часу батько покинув чумацтво (Гр., І, 1963, 314); У XVIII ст. на Україні дуже поширилось чумацтво — торгово-візницький промисел (Іст. УРСР, І, 1953, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 383.