ШИ́БА, и, ж., розм. Те саме, що ши́бка. Одно вузеньке віконце з повибиваними здавен-давно шибами ціле заліплене було пожовклим від сонця і дощу папером (Фр., II, 1950, 13); Вона схопилася й побігла до вікна. Сперлася ліктями, приклала чоло до шиби й гірко заплакала (Март., Тв., 1954, 431); Марта залишилася сама у великій кімнаті командного пункту, відділеній від зовнішнього світу важкою шибою прозорого.. плексигласу (Собко. Срібний корабель, 1961, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 449.