Слово "шибеник" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ШИ́БЕНИК, а, ч.

1. заст. Той, хто повісився або кого повісили на шибениці. "Потривайте ж,— думаю я,— коли ви вивезли матір за царину на сміх людям та й покинули на..розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то й я покину вас" (Н.-Лев., II, 1956, 24); *У порівн. Відірвався, як шибеник від шибениці (Номис, 1864, № 3153); // лайл. Той, хто заслуговує шибениці; негідник. Як забачила [молодиця] дядька Володька, зірвалась з місця, наче її полум’я обхопило: — ..Шибеник! Злодюга! (Вовчок, VI, 1956, 283); [Микита:] Нехай би я був паскудний на вроду або ж злодій чи шибеник… Чому ж Одарка не хоче мене любить? За що вона зневажає мене? (Кроп., І, 1958, 77).

2. розм. Те саме, що бешке́тник. Ні батькова грізьба, ні материна умова нічого не подіють з таким гульвісою, шибеником… (Мирний, II, 1954, 114); — Гарненько намніть йому, шибеникові, уші: хай не лазить по чужих городах та не псує на огірках гудини (Вас., І, 1959, 118); — Отакий, як цей Віктор, у мене син. Шибеник справжній, а кмітливий. Грається і то так серйозно, по-діловому (Збан., Таємниця.., 1971, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 449.